Большой топонимический словарь Крыма
Вернуться на портал "Киммерия"

 


 

Условия формирования топонимии Крыма

В. А. Бушаков
ЛЕКСИЧНИЙ СКЛАД ІСТОРИЧНОЇ ТОПОНІМІЇ КРИМУ - Київ – 2003

Часть №5 - Раздел первый - Историко-географические и этнолингвистические условия формирования топонимии Крыма, хронологическая и ареальная стратиграфия топонимов
01::::14::15::16::::22

Грекомовні румеї (уруми їх називають тат, свою мову вони називали айла (правильно, мабуть, апла, пор. нг απλη γλώσσα простонародна мова) та тюркомовні уруми (румеї називають їхню мову базарьоту глоса “мова базару, тобто міста”), яких вийшло з Криму 18 391 душа, поселилися між річками Берда і Мокрі Яли на заході та Кальміусом на сході. Заснованим тут селищам переселенці давали імена залишених ними в Криму рідних сіл. Румеї заснували села Каракуба (Аргин), Константинополь (Фуна, Демерджі), Сартана, Стиля, Урзуф (Маджар), Чердакли, Чермалик, Єні-Сала (Янісоль, Харахла) та Ялта (Яліта). Урумами були засновані села Бешево (Бешуй), Богатир, Камар (Камара), Карань (Кара-Яні), Керменчік, Старий Крим, Ласпа (Ласпі), Манґуш та Улакли (Джемрек). Велику Єнісоль (Велика Янісоль, Салгир-Сала) заселили румеї та уруми.

Наведені ойконіми показують, що урумські села знаходилися в південно-західній частині Кримського півострова. Села Бугас та Анадоль заснували в двадцяті роки ХІХ ст. греки, що переселилися з Малої Азії. Адміністративним центром Маріупольського грецького округу, який охоплював засновані кримськими та анатолійськими греками в 1779 – 1826 роках 24 вищеназвані колонії, було засноване 1779 року місто Маріуполь (первісно Маріенполь), назване так по кримському селу Майрум зі скельним монастирем Успенія Божої Матері, в якому зберігалася священна реліквія - ікона Діви Марії. Ікону переселенці перевезли до Маріуполя [Браун 1890; Бертье-Делагард 1914. С. 7 – 10, прим.; Сергиевский 1934. С. 533; Иванова 1979. С. 74 – 75; БСАМ. Карта 57 – 58]. Лише вісімнадцять родин, що вийшли з Аутки, з особистого дозволу Катерини ІІ змогли через п`ять років повернутися до рідних домівок у Криму [Кондараки 1783. С. 198].

Слідом за румеями та урумами також 1779 року Крим покинули вірмени, очолювані архімандритом Петром Маркосовим. Їх було 12 611 душ. Поселилися вони в урочищі Полуденка, що в двадцяти верстах від гирла Дону, де заснували місто Нахічевань, та по течії річки Чалтир, де заснували села Чалтир (пор. назву скельного монастиря Челтир-Коба в Криму), Султан-Сала, Сала, Крим та Несватой (див. [БСАМ. Карта 57 – 58]). Вірмени, що
залишилися на півострові, мешкали в Старому Криму, Феодосії, Сімферополі та в усіх повітах і налічували в середині ХІХ ст. чотири тисячі душ. Вірмени, котрі були виселилися до Новомосковська (тоді Катеринослав Перший), 1787 року дістали дозвіл на повернення до Криму, де оселилися в Карасубазарі, Перекопі, Керчі та Феодосії [Скальковский 1850. С. 287 - 266, 291].

Натомість у Криму були поселені греки, що воювали на боці Росії проти Туреччини. Вони зайняли Балаклаву та села Кадикой, Карань (Карані, Кара-Яні), Алсу, Лака, Камари, Керменчік, Балта-Чокрак, Аутка. 1784 року з них була створена прикордонна сторожа для охорони Південного берега. Значна кількість греків, що переселилися з Туреччини, мешкали в залишених татарами селах Феодосійського повіту. Татари цих греків-переселенців називали анатолійцями (кт anadolu) або danğalaq [Краткое историко-статистическое обозрение Таврической губернии. С. 197 – 198; Скальковский 1850. С. 279 – 280; Список населенных мест Российской империи].

Анексія Кримського ханства Російською імперією та її подальша колоніальна антитатарська політика спричинилися до масового виходу з Криму до Туреччини татар і ногайців [Возгрин 1992. С. 297 - 299, 305 - 310, 331 - 337, 346 – 355]. До 1790 року, за даними статистичного збірника земства колишньої Таврійської ґубернії за 1915 рік, Крим залишили більше трьохсот тисяч татар, переважно гірських. Особливо масового характеру еміґрація набула після Кримської війни, коли за період з 1860 по 1862 рік до Туреччини переселились 141 667 татар. З Перекопу пішли ногайці, котрі там кочували. Разом з ними загальна кількість еміґрантів за ці два роки склала 231 177 душ. Насправді ж їх було значно більше, бо багато залишили батьківщину не реєструючись.

В Криму залишилося лише 102 291 татарин. Спустіли 687 сіл, в 315 з яких не зосталося жодного мешканця. Тільки у Перекопському повіті з 320 сіл було покинуто 287. Близько шістдесяти тисяч татар загинули, не діставшись турецького берега. В 90-ті роки ХІХ ст. безвихідне становище позбавлених землі татарських селян викликало серед них нову хвилю еміґрації. Царський уряд, як і раніше, не перешкоджав виходу татар, а лише поспішив залишені ними земельні ділянки роздати знатним вельможам, дворянам та чиновникам з центральних ґуберній Росії. Політика русифікації півострова швидко принесла свої плоди, і в 1897 році 70,8% населення становили росіяни і всього 13% татари [Ханацкий] 1867; Крымская Автономная Советская Социалистическая республика. С. 308–309].

До корінних етносів Криму належать, крім румеїв, урумів і татар, караїми та кримчаки. У Криму караїми становлять невелику етнічну ґрупу. Розмовляли вони татарською мовою, як і кримчаки-рабиністи, що мешкали в Карасубазарі. Караїми (єврейське карай значить “читець”, мн. караїм (наприклад, в Швеції існувала заснована Гансом Ґауком секта читців (шведське läsare читець; сектант) є послідовниками багдадського єврея Анана, котрий в 760 році відкинув Талмуд і закликав іудеїв повернутися до вивчення першоджерела – Тори. Ананісти, пізніше караїми, ревно пропагували своє вчення, посилаючи посланців у далекі країни. Їхні общини поширилися на Близькому Сході, в Єгипті та Візантії. За свідченням Веніаміна Тудельського, в ХІІ ст. в Константинополі жило п`ятсот караїмів, в Дамаску – двісті, в Аскалоні – сорок.

В Криму караїми з`явилися, вірогідно, після монгольського завоювання. За їхніми народними переказами, вони переселилися до Криму разом з татарами з Персії, Бухари та Черкесії. У Манґупі оселилися караїми з Старого Крима та Таш-Джаргана, в 1783 році їх там проживало близько семидесяти родин, котрі займалися чинбарством [Кеппен 1837. С. 290]. У 50-ті роки XVIII ст. п`ятсот родин кримських караїмів складали чотири общини, що мешкали в Манґупі, Чуфут-Кале, Феодосії та Євпаторії.

В 1795 році Катерина ІІ за пропозицією новоросійського генерал-ґубернатора П. Зубова звільнила караїмів від подвійного податку, котрим обкладалися євреї. Наприкінці 50-х років ХІХ ст. караїмський гебраїст Авраам Фіркович (1786 – 1874), котрий переїхав з Луцька до Чуфут-Кале, звернувся до російського уряду від імені караїмів з проханням надати їм рівні з росіянами права. В записці “Про походження караїмів” (1859) він од імені всіх російських караїмів відмовляється від назви євреї і стверджує, що караїми живуть у Криму ще зі скіфських часів.

Завдяки зусиллям А. Фірковича 1863 року караїмам надається повноправність, підтверджена в 1881 році циркуляром міністра внутрішніх справ графа А. Ігнатьєва. Заради цієї мети А.Фіркович доводив, що караїми є нащадками хозарів, для чого фальсифікував писемні пам`ятки, підробляв дати в рукописах і на караїмських надгробках, вигадав особливе кримське літочислення [Harkavy 1876; Куник 1876; Хвольсон 1884; ЭC. Т. 11, кн. 21. С. 455; Гаркави 1895; Лебедев 1987].

Назва Манґуп-Кале, котру турки надали місту Феодоро, захопивши його 1475 року, фіґурує в підроблених А. Фірковичем епіграфах з датами 843 і 908 рік на свитках Тори. Щоби пояснити ойконім Солхат як давньокараїмський зі значенням “ліва сторона”, він вигадав ойконім Онхат “Права сторона” [Хвольсон 1884. С. 497 – 498]. В Криму, дійсно, два татарських села називалися Унґут, але в цих ойконімах відбито ногайський етнонім монгольського походження, а назва Солхат достовірно пояснюється з італійської мови ґенуезців, її семантика тотожна семантиці тюркського імені міста – Qırım “Рів”. Діяльність А. Фірковича вплинула на формування етнічної свідомості кримських караїмів, котрі нині вважають себе народом тюркського походження, що здавна мешкає на півострові, і неґативно ставляться до ототожнення свого етносу з євреями (див. [Белая, Белый 1991]). Деякі дослідники й досі пов`язують походження кримських караїмів з хозарами (див., наприклад, [Шамаш, Бараш 1991]).

01::::14::15::16::::22

на верх страницы::Лексический состав топонимии Крыма статьи №№1-5::на главную


 
Поиск по алфавиту
А Б В Г Д
ЕЁ Ж З ИЙ К
Л М Н О П
Р С Т У Ф
Х Ц Ч Ш Щ
ЪЬ Ы Э Ю Я

 
Форма поиска топонимов
Словарик значений слов
Дополнительные материалы
Заметки по топонимике
Происхождение названий
Феномены топонимов
Топонимические тайны
Теоретические основы
Условия формирования
Лексика топонимов Крыма
Словотворный анализ слов
Топонимический полуостров
Взаимодействие культур
Топомика Крыма (статьи)
Топонимические прогулки - 1
Топонимические прогулки - 2
Топонимические прогулки - 3
Топонимические легенды
Библиографический список
 



Достопримечательности Крыма
-неизвестное об известном-

Судакская крепость в Судаке

Пещерные города Крыма - Эски-Кермен

Чёрное море природа рыбы птицы

 


Вернуться на портал "Киммерия"

© KWD 2002-2017 (при использовании материалов активная ссылка на сайт обязательна)
Администратор сайта - kimmeria@kimmeria.com

Яндекс цитирования