Большой топонимический словарь Крыма
Вернуться на портал "Киммерия"

 


 

Условия формирования топонимии Крыма

В. А. Бушаков
ЛЕКСИЧНИЙ СКЛАД ІСТОРИЧНОЇ ТОПОНІМІЇ КРИМУ - Київ – 2003

Часть №5 - Раздел первый - Историко-географические и этнолингвистические условия формирования топонимии Крыма, хронологическая и ареальная стратиграфия топонимов
01:::08::09::10::::22

Нагірну частину Кримського півострова перед монгольським завоюванням займав грецизований етнос, що склався в результаті багатовікового процесу змішування нащадків давнього тавро-скіфського населення з прийшлими сармато-аланськими племенами, носіями черняхівської археологічної культури, та булгарами й аланами, носіями салтово-маяцької культури [Якобсон 1973. С. 37 – 38]. О. Якобсон цей етнос характеризував так: “Населення цього краю не можна назвати ні грецьким, ні ґотським, ні аланським. Не можна назвати його і праболгарським.Різні народності краю, що довгий час перебували в постійному спілкуванні й тісній взаємодії, неминуче зливалися, створюючи єдиний етнічний сплав. Епоха інтенсивного збільшення сільських поселень у Тавріці – VІІІ – ІХ ст. – це час формування в країні єдиної середньовічної народності, в котрій розчинялися різні етнічні елементи, в тій чи іншій мірі грецизовані” [Якобсон 1970. С. 194].

В ХІІІ ст. Кипчацький степ і Кримський півострів були завойовні монголами. 1223 року воєначальники Чінґіс-хана Сабедей і Джебе розгромили на Калці об`єднане військо кипчацьких ханів і руських князів, вдерлися до Криму і взяли в січні значний торговий центр тих часів – Судак. Крим увійшов до складу Золотої Орди – улусу старшого сина Чінґіс-хана Джучи, якому наслідував його син Бату (Батий руських літописів) – завойовник Східної Європи. В грудні 1239 року Батий знову оволодів Судаком. На теренах півострова розселилися тюрко-монгольські роди і племена, відомі світові як татари.

Етнонім татар виникнув у сивій давнині. За китайськими хроніками, племена татар (кит. дада, датань) мешкали в ІХ – Х ст. у верхній і середній течії Амуру [Кюнер 1961. С. 10]. Вперше в давньотюркських написах татари (отуз-татар “тридцять татар”) згадуються в 732 році на пам`ятнику на честь Кюль-Теґіна [Васильев 1857. С. 31]. Можливо, що в давніші часи етноніму датань чи таньтань в китайських джерелах відповідав етнонім жуань-жуань (жуйжуй, жужу) (Монголія, ІІІ – V ст.) [Материалы по истории древних кочевых народов. С. 47]. Одні дослідники вважають давніх татар тюрками [Ахметьянов 1989], інші – монголами [Бартольд 1968. С. 360]. Магмуд Кашгарі у своєму знаменитому “Тюркському словнику” писав, що у народів чумул, кай, ябаку, татар і басмил була своя мова, але вони також добре говорили по-тюркськи [Ибрагимов, Храковский. 1958 С. 98], що вказує на приналежність татар до монгольських племен.

Достовірної етимології етноніма татар немає. В. Никонов зазначив: “Етнонім – слово і, як усі слова, підлягає аналізу лінґвістичному, без якого не вирішити загадок етнічної історії” [Никонов 1975. С. 110]. М. Баскаков запропонував такі його етимології: з терміна tat чужинець, гулящий люд, вільнонаймані воїни + афікс множини -tar; з основи tat-, tatı- випробовувати + прикметниковий афікс -ar, тобто “той, хто випробовує”, “досвідчений радник”, пор. tatav хитрість, норовливість; від основи tat-, пов`язаної з похідними tatuv союз, мир, tatuvlı мирний, tatuvdaş союзник. Менш імовірна, на думку М. Баскакова, етимологія з калмицького tatr заїка, подібна до етимології слов`янського němecь німець [Баскаков 1979. С. 123; 1980. С. 202 - 203].

При пояснені семантики етноніма tatar доцільно скористатися типологічним методом, врахувавши етимології Ґ.-Дж. Рамстедта, П. Пелльо та М. Баскакова. Ґ.-Дж. Рамстедт зіставив калм. tatr і монг. tatari той, хто розмовляє з іноземним акцентом; той, хто погано говорить, заїка з барабинським tėlė tartıq заїка [Ramstedt 1931. S. 384]. П. Пелльо, погодившись з такою етимологією монгольської лексеми, виводить етнонім tatar з тюрк. *tartar (аорист дієслова tart- тягнути, тягти) [Pelliot 1949. P. 232 – 233]. Схожість етнонімів tat і tatar не є випадковою. В епосі “Ідеґей” етнонім tat навіть іноді виступає синонімом етноніма tatar [Идегей. С. 244].

Татами тюрки-кочовики здавна називали в Туркестані іраномовне землеробське населення, вкладаючи, мабуть, у термін tat зміст “той, хто бурмотить, говорить незрозумілою мовою”, який і нині він зберігає в Закавказзі, де значить “німий”, і в Туреччині, де значить “той, хто не знає турецької мови”, “німий” [Schütz 1977. P. 80]. Мансі називають чужинців терміном tas, а мадяри так іменують словаків – tót. Етноніми tat і tatar мають явно звуконаслідувальний характер, що можна підтвердити типологічними прикладами з різних мов світу: монг. tatari той, хто погано говорить, заїка (саме від цієї лексеми походить етнонім tatar), кор. todori, tattobori заїка, todol-todol заїкатися; евенк. tāte заїка, tāterā- заїкатися; майя tot заїкуватий, німий; в`єт. tit мовчати; т dığdığı гаркавий; уг. dadogo заїкуватий, заїка; башк. totloğ- заїкатися; кт tutuq заїка; кирг. duduq німий; суахілі -tatarika говорити швидко й нерозбірливо; рос. тараторить; tahtaha заїкатися, бурмотіти.

Спосіб позначення іншомовних народів словом, що значить “заїкуватий, заїка”, “німий”, “той, хто говорить нерозбірливо, незрозумілою мовою”, був звичним спрадавна: санскр. darada – давній народ північно-західної Індії, який розмовляв “викривленою” мовою (цей етнонім як семантично, так і фонетично близький до етноніма tatar), barbara той, хто бурмоче, варвар, дикун; а barbara бурмотіти, barbar варвар, бербер, нубієць, a‘džamu німий, неараб, adžam неараби, перси; дг βάρβαρος той, хто розмовляє неправильною грецькою мовою, варвар, негрек, чужинець; т çıtak людина, яка неправильно говорить, недорікуватий, чужий, нетутешній, заброда, чужинець, іст. читак (назва балканських турків), алб. gégë ґеґ, житель Північної Албанії, пор. т keke заїка.

У Південній Африці бури назвали тубільців Hottentot через наявність в їхній мові особливих звуків – кліксів. Цей спосіб яскраво виражений у біблійному псалмі: “Ти не побачиш більше зухвалого люду, люду глухої мови, що її годі зрозуміти, з язиком лепетливим, незбагненним” [Книга пророка Ісаї. 33, 19]. Такий же звуконаслідувальний характер, можливо, має етнонім монгол. Персидський історик Рашид ад-Дін (1247 – 1318) пояснював його так: “Слово же монгол перше звучало [букв. було] мунгал, тобто “безсилий” і “простосердний” [Рашид-аддин 1952. С. 76], пор. дт muñul, muñqul, хмонг. мангуу, кирг. mañro нерозумний, безтолковий, евенк. mongno, mongnon, bongnon пустотливий, пустун, нг μουγγός німий, друс. íhìú (<*měmъ) німий. Таким чином, можна припускати, що етноніми татар і монгол були спочатку апелятивами і вживалися щодо сусідніх племен з іншою мовою чи діалектом, а з плином часу були засвоєні тими племенами як самоназви, як це, наприклад, сталося з терміном tat в Ірані, на Кавказі та в гірському Криму.

У монгольському історичному літописі “Таємна історія монголів” названо такі татарські племена: айріуд-буйрууд, двоє татар та дорбен-татар “четверо татар”, що поділялися на покоління чааан-татар “білі татари”, алчи-татар “строкаті татари”, дудаут-татар “внутрішні татари” та алухай-татар [Козин 1941. § 53, 58, 146, 153]. Цікаві відомості про татарські племена навів Рашид ад-Дін: “Місця кочовищ, стоянок, юртів були [точно] визначені окремо по родах та вітах поблизу кордонів земель Хитаю. Їхнє основне місцеперебування [юрт] є місцевість, що називається Буїр-Наур. …Говорять, [що] коли племена татар, дурбан, салджиут і катакан об`єдналися, усі вони мешкали в пониззі рік. Злиття їх створює ріку Анкара-мурен. …Через [їхню] надзвичайну велич та чільний стан інші тюркські роди, попри [всі] відмінності розрядів та назв, стали відомими під їхнім іменем і всі називалися татарами. …Перед цим, також внаслідок сили й могутності татар, був такий же випадок, і з цієї причини ще [й досі] в краях Хитаю, Гінду та Сінду, в Чині й Мачині, в країні киргизів, келарів та башкирів (Келари – поляки, а башкири – мадяри), у Дешт-і-Кипчаку, в північних [від нього] районах, - в арабських племен, в Сірії, Єгипті та Марокко [Магрибі] всі тюркські племена називають татарами. Тих татарських племен, котрі відомі й славетні і кожне з осібна має військо та [свого] государя, - шість, що йдуть у такому порядку: татари-тутукулйут, татари-алчи, татари-чаган, татари-куїн, татари-терат, татари-баркуй. Плем`я тутукулйут – найповажніше з [усіх] татарських племен” [Рашид-ад-дин 1952. С. 101 – 103].

01::::08::09::10::::22

на верх страницы::Лексический состав топонимии Крыма статьи №№1-5::на главную


 
Поиск по алфавиту
А Б В Г Д
ЕЁ Ж З ИЙ К
Л М Н О П
Р С Т У Ф
Х Ц Ч Ш Щ
ЪЬ Ы Э Ю Я

 
Форма поиска топонимов
Словарик значений слов
Дополнительные материалы
Заметки по топонимике
Происхождение названий
Феномены топонимов
Топонимические тайны
Теоретические основы
Условия формирования
Лексика топонимов Крыма
Словотворный анализ слов
Топонимический полуостров
Взаимодействие культур
Топомика Крыма (статьи)
Топонимические прогулки - 1
Топонимические прогулки - 2
Топонимические прогулки - 3
Топонимические легенды
Библиографический список
 



Достопримечательности Крыма
-неизвестное об известном-

Судакская крепость в Судаке

Пещерные города Крыма - Эски-Кермен

Чёрное море природа рыбы птицы

 


Вернуться на портал "Киммерия"

© KWD 2002-2017 (при использовании материалов активная ссылка на сайт обязательна)
Администратор сайта - kimmeria@kimmeria.com

Яндекс цитирования