Большой топонимический словарь Крыма
Вернуться на портал "Киммерия"

 


 

Условия формирования топонимии Крыма

В. А. Бушаков
ЛЕКСИЧНИЙ СКЛАД ІСТОРИЧНОЇ ТОПОНІМІЇ КРИМУ - Київ – 2003

Часть №5 - Раздел первый - Историко-географические и этнолингвистические условия формирования топонимии Крыма, хронологическая и ареальная стратиграфия топонимов
01::::07::08::09::::22

В останній чверті IV ст. в Приазов`я та Північне Причорномор`я вторглися з казахстанських степів племена гуннів (Історію вивчення проблеми походження та етнічної атрибуції гуннів розглянуто в статті С. Сєрикова “Гунни: хто вони і звідки?” [1994]), що засвідчили Амміан Марцеллін, Йордан та інші письменники. Гунни завдали поразки аланам і ґотам, в другій чверті VІ ст. знищили Боспорську державу. Поразка ґотів уможливила переселення слов`янських племен з півночі в Подунав`я. З гуннським вторгненням розпочалася тюркизація Північного Причорномор`я [Засецкая 1977; Павленко, Смагунов 1993]. Гунни оселилися і в Криму. Йордан [§ 36 – 37] називає гуннські племена акацірів, булгар, альціаґірів, що мешкали в Криму біля Херсона, савірів та хунугурів.

У Херсоні (античний Херсонес) православне християнство стало офіційною реліґією в 325 році [Васильев 1921. С. 5 – 8]. Єпископи Херсона й Боспора (античний Пантікапей) приймали участь в першому Вселенському соборі, що відбувся 325 року в Нікеї [Кулаковский 1891. С. 28]. Після занепаду Римської імперії в Криму стала володарювати
Візантійська імперія (394 – 1453 роки). Візантизація Криму супроводжувалася християнізацією його населення.

В Криму інтереси Візантії зіткнулися з інтересами Хозарського каганату (див. [Константин Багрянородный 1989. Гл. 11]). Хозарський каганат виникнув у першій чверті VII ст. і проіснував до ХІ ст., загинувши під ударами печенігів, огузів та половців. Столиця каганату спочатку містилася в Беленджері, потім в Семендері (Дагестан) і під кінець в Атилі, що знаходився в гирлі Волги. У VIII ст. влада Хозарського каганату поширювалася на Дагестан, Північний Кавказ, Поволжя і Подоння, а також на Східний Крим [Степи Евразии. С. 64 – 65; Новосельцев 1990].

На Північному Кавказі, Подонні і в Криму мешкали булгарські та аланські племена, яким належить салтово-маяцька археологічна культура, котра датується VIII – ІХ ст. [Степи Евразии. С. 62 - 74, рис. 38, 39; Баранов 1990; Бубенок 1997]. В Житії Іоанна Готського (VIII ст.) говориться про антихозарське повстання в Криму, звільнення від хозарів Дороса (Феодоро?), поразку повстанців, ув`язнення їхнього ватажка єпископа Іоанна у Фуллах та його втечу морем в Амастріду [Васильевский 1912; Якобсон 1973. С. 33; Баранов 1974].

У VIII ст. всю Візантійську імперію охопила боротьба з шанувальниками ікон, суть якої полягала в боротьбі держави з монастирями, котрі зосередили в своїх руках величезні земельні володіння із залежними селянами. Знищення монастирів викликало масову еміґрацію монахів, одна з хвиль якої направилася до Тавріки, де вони побудували низку монастирів (Чілтер, Шулдан, Інкерман та інші), що справили величезний культурний вплив на місцеве населення [Якобсон 1973. С. 33 - 34, 51; Баранов 1974. С. 152, 156, картосхема; Домбровский 1974. Рис. 25; Мыц 1991. Рис. 1 - 3].

В Х столітті із заволзьких степів у Причорномор`я прийшли племена печенігів, котрі фактично знищили Хозарський каганат тим, що перерізали життєво важливі зв`язки каганату з його союзниками, торговими партнерами та данниками. К середині Х ст. територія каганату скоротилася до невеликого краю навкруги столиці Ітіля.

Неоціненним джерелом при дослідженні історичного періоду ІХ – Х віків є трактат “Про управління імперією” візантійського імператора Константина VII Багрянородного (908 – 959). Імператор так описав Крим: “Від гирла ріки Дніпра йдуть Адари. Там є велика затока, що називається Некропіли, по якій зовсім неможливо пройти. Від ріки Дніпра до Херсона 300 миль, а в проміжку – болота й бухти, в котрих херсоніти видобувають сіль. Від Херсона до Боспора розташовані фортеці Кліматів, а відстань – 300 миль.

За Боспором знаходиться гирло Меотидського озера, котре через [його] величину всі іменують морем. У це Меотидське море впадає багато великих річок; з північної сторони від нього – ріка Дніпро, від якої роси просуваються і в Чорну Булгарію, і в Хозарію, і в Мордію. Сама ж затока Меотиди тягнеться в напрямку до Некропилів, що знаходяться поблизу ріки Дніпра, милі на чотири, і зливається [з ними] там, де древні, проривши канал, проходили в море, відокремивши [таким чином] розташовану всередині всю землю Херсона та Кліматів і землю Боспора, що тягнеться миль на тисячу чи дещо більше. Через безліч років, що збігли, цей канал засипався й перетворився в густий ліс, і крізь нього є лише два шляхи, якими пачинакіти проходять до Херсона, Боспора і Кліматів” [Константин Багрянородный 1989.Гл. 42].

Печеніги (пачинакіти у Константина Порфірогенета) сусідили з Херсоном та Кліматами (гірська частина Кримського півострова) і становили для них безпосередню загрозу, як і для Рóсії (Русь) та Булгарії (Дунайська Болгарія). Спочатку печеніги мешкали по ріках Атіл (Волга) і Геїх (Яїк), де сусідили з хозарами та узами (огузами). Під тиском огузів печеніги просунулися на захід і, перемігши турків (мадяр), що займали Ателькузу (межиріччя Дніпра й Дністра, пор. угорське etelköz межиріччя (в терміні etelköz виділяється компонент *etel ріка, якому відповідають запозичені з угорських мов татарське idel (< *edil) (велика) ріка і башкирське iðel тс., пор. тат. İdel і башк. İđel Волга та назву хозарської столиці Atil), захопили їхню землю. Мадяри були вимушені переселитися до Великої Моравії, де зайняли Паннонію [Константин Багрянородный 1989. Гл. 1, 2, 37, 38, 40].

В східноєвропейських степах історики виділяють за писемними джерелами печенізький (Х – початок ХІ ст.) і половецький (середина ХІ – перша половина ХІІІ ст.) періоди. В 1036 році київський князь Ярослав Мудрий розбив печенізьке військо під Києвом, після чого основна маса печенігів відійшла до кордонів Візантії, де частину їх було знищено, а решту поселено як найманців для охорони візантійських границь. У Криму печеніги, за археологічними даними, продовжували кочувати й після вторгнення до Причорномор`я половців. В східному Криму виявлено печенізько-половецькі могили ХІІІ – першої половини XIV ст. [Айбабин 1991].

В середині ХІ ст. у спустілі степи Подоння і Приазов`я з-за Волги прийшли племена кипчаків (половці руських літописів, кумани західних авторів). Поступово вони розселилися на захід до пониззя Дунаю та зайняли степовий Крим. Казахстанські і причорноморські степи, зайняті кипчаками, стали називатися у східних авторів Кипчацьким степом (п Dešt-i Qipčaq). В ХІІІ - ХІV ст. в Криму у половців була християнська православна община [Vasari 1988]. В 20-ті роки ХІІІ ст. у пониззі Серету, Пруту й Дністра домініканці створили католицьке Половецьке єпископство, яке проіснувало до 1241 року [Пашуто 1966].

На поширення християнства серед татар Криму в XIV ст. вказують матеріали (християнські молитви і реліґійні терміни) словника “Codex Cumanicus”, датованого 1330 роком. Таку назву пам`ятнику дав його другий видавець Ґеза Кун. Він являє собою розмовник, укладений, вірогідно, в Кафі – центрі ґенуезьких колоній в Криму, для спілкування ґенуезьких і німецьких купців та католицьких місіонерів з населенням Криму, що розмовляло тюркською і перською мовами [Дашкевич 1985]. “Codex Cumanicus” є пам`ятником кримськотатарської мови. Можливо, що одним із предків тюркомовних християн Криму – урумів, що живуть тепер разом з грекомовними румеями у Північному Приазов`ї, були саме християнізовані кримські татари.

01::::07::08::09::::22

на верх страницы::Лексический состав топонимии Крыма статьи №№1-5::на главную


 
Поиск по алфавиту
А Б В Г Д
ЕЁ Ж З ИЙ К
Л М Н О П
Р С Т У Ф
Х Ц Ч Ш Щ
ЪЬ Ы Э Ю Я

 
Форма поиска топонимов
Словарик значений слов
Дополнительные материалы
Заметки по топонимике
Происхождение названий
Феномены топонимов
Топонимические тайны
Теоретические основы
Условия формирования
Лексика топонимов Крыма
Словотворный анализ слов
Топонимический полуостров
Взаимодействие культур
Топомика Крыма (статьи)
Топонимические прогулки - 1
Топонимические прогулки - 2
Топонимические прогулки - 3
Топонимические легенды
Библиографический список
 



Достопримечательности Крыма
-неизвестное об известном-

Судакская крепость в Судаке

Пещерные города Крыма - Эски-Кермен

Чёрное море природа рыбы птицы

 


Вернуться на портал "Киммерия"

© KWD 2002-2017 (при использовании материалов активная ссылка на сайт обязательна)
Администратор сайта - kimmeria@kimmeria.com

Яндекс цитирования