|
В. А.
Бушаков
ЛЕКСИЧНИЙ СКЛАД ІСТОРИЧНОЇ ТОПОНІМІЇ КРИМУ -
Київ – 2003
Часть №5 - Раздел первый - Историко-географические и
этнолингвистические условия формирования топонимии
Крыма, хронологическая и ареальная стратиграфия
топонимов
01::02::03::04::::22
Найдавніше населення
Криму – таври, племена яких заселяли його
нагірну частину, були відомі ще в перші століття
нової ери. О. Смирнов вважає таврів частиною
кіммерійців [Смирнов 1966. С. 37 – 38]. Їм
належала кизил-кобинська археологічна культура,
поширена в нагірному Криму з ІХ по V ст. до
н.е., та археологічні пам`ятники гірської і
прибережної частин півострова [Крис 1981; Степи
Европейской части СССР. С. 29 - 32, 80 – 83;
Колотухин 1985, 1987, 1990, 1991; Храпунов 1991;
Храпунов 1995. С. 9 - 28] (огляд літератури з
проблеми походження таврів та їхньої
етнолінґвістичної атрибуції див. [Доватур,
Каллистов, Шишова 1985. С. 343 - 345, прим.
600]).
Перші відомості про
таврів та їхню країну подано в “Історії” [IV, 99
– 100] Геродота: “Фракія перед Скіфською землею
розташована на морі. Ця земля утворює затоку, а
Скіфія йде за нею і Істр уливається в ній (у
море), і його гирло обернено до
південно-східного вітру. Тепер, починаючи від
Істру, я опишу скіфську країну щодо її розміру,
як вона тягнеться вздовж моря. Від Істру це є
власне первісна Скіфія, розташована в напрямі до
півдня і південного вітру аж до міста, яке
називається Каркінітіда. Звідти і далі країну,
що тягнеться вздовж моря і яка є гірською і
заходить у Понт, залюднює плем`я таврів до
півострова, що називається Скалистим.
Цей
півострів заходить у море в напрямі до східного
вітру, точно так, як і Аттіка. Місце, що його
посідають таври в Скіфії, схоже на те місце, яке
посідало би на мисі Суніон, від дему Торіку до
дему Анафлістів, якесь інше плем`я не афіняни.
Проте Суніон простягається в морі далі. Те, що я
кажу, тут має значення, коли можна порівнювати
мале з великим. Отака країна ця Тавріка. Проте
тому, кому не доводилося пропливати вздовж
берегів Аттіки, я поясню в інший спосіб. Це було
б так, як би в Япігії інше плем`я, а не япіги,
залюднювали окремо від них той край Япігії, що
заходить у море від гавані Брентесія і до
Таранта. Я навів ці два приклади, але можна
навести ще й інші, як приклади країн, схожих на
Аттіку.
Отже, від Тавріки на
північ і на схід аж до моря живуть уже скіфи і
ще в краях на сході від Кіммерійського Боспору і
від Маєтідського озера до ріки Танаїду, що
вливається саме в це озеро. Отже від Істру і
далі на північ у глиб материка Скіфія обмежена
спершу народом агатірсів, далі - народом неврів
і після нього – андрофагів і, нарешті, -
меланхлайнів”. Якщо порівняти контур Криму і
його орієнтацію відносно частин світу з
контурами і орієнтацією півостровів Аттіка та
Салентіна (давня Япіґія) на сучасній
географічній карті, то можна побачити, що
Геродот мав правильне уявлення про обрис і
географію Кримського півострова.
Далі [IV, 103]
він сповіщає про звичаї таврів: “Вони приносять
у жертву Діві тих, хто зазнав катастрофи на
морі, і всіх еллінів, яких вони беруть у полон.
…Божество, якому вони приносять жертви, самі
таври називають Іфігенією, дочкою Агамемнона.” У
своїй “Історії” Амміан Марцеллін (IV ст. н.е.)
пише, що таври були розділені на різні царства,
і зазначає, що серед них особливо страхітні
своєю грубістю аріхи, сінхи та напеї”. І далі:
“Умилостивлюючи богів людськими жертвами і
заколюючи захожих в офіру Діані, котра у них
називається Орсілохою, вони укріплювали на
стінах капища голови зарізаних, ніби військові
пам`ятники славних вчинків” [Аммиан Марцеллин
1949. С. 288].
Греки ототожнювали
таврську Діву з Артемідою Таврополою (Ταυροπόλα
“шанована в Тавріці” або “та, що полює на
биків”) або Артемідою Іфігенією (ιφιγένεια “та,
що народжує сильних людей” [Грейвс 1992. С.
334]). Вірогідно, співзвучність епітету
Тавропола з хоронімом Тавріка та етнонімом таври
спричинила це ототожнення й появу міфу про
перебування доньки Агамемнона в Тавриді [Грейвс
1992. С. 327 – 331]. Культ таврської Діви
існував у Херсонесі.
В перші віки існування
міста в ньому була посада “царя”, що мала
сакральне значення; його іменем називався рік.
Потім цю посаду було скасовано, а функції
епоніма надано головному божеству Херсонеса –
Діві, яка стала називатися “царюючою” [Античные
государства. С. 15]. В херсонеській присязі (IV
– початок ІІІ ст. до н.е.) говориться: “Клянусь
Зевсом, Геєю, Геліосом, Дівою (Παρθένος), богами
й богинями олімпійськими, героями, що володіють
містом, територією та укріпленими пунктами
херсонесців”. А в херсонеському декреті на честь
Діофанта (ІІ ст. н.е.) згадуються святилища та
свята Діви із Сінопи. Херсонесці приписували
богині порятунок міста від нападів варварів та
інших небезпечностей [Жебелев 1953. С. 217, 243
– 244].
В громадянській
присязі Херсонесу зустрічається термін σαστήρ:
“Я охоронятиму для народу састер і не
розголошуватиму нічого з потаємного ні елліну,
ні варвару, що має спричинити шкоду державі”.
С.Жебельов схиляється до думки, що в слові
σαστήρ ховається огречене позначення того
кумиру, котрий слугував зовнішнім уособленням
таврської Діви, і його можна зіставити з
авестійським sāstar повелитель, володар, цар
(пор. також санскр. çāsitar ~ çāstar володар,
повелитель, наставник, напутник, çāstra
вказівка, повчання, священні книги, шастри, від
дієслова çās навчати, повідомляти, управляти,
радити [Трубачев 1979. С. 29–31]); він також
зазначає, що в таврській мові правомірно шукати
іранські елементи [Жебелев 1953. С. 215, 245].
Можливо, що таври
були споріднені з племенами сіндів, котрі
мешкали на Таманському півострові. Псевдо-Арріан
свідчив, що мова сіндів ніби схожа з мовою
таврів. У Страбона серед меотійських, а в
Амміана Марцелліна серед таврійських племен є
племена з надзвичайно схожими іменами – арріхи
та аріхи [Масленников 1981. С. 27].
Тавріка – це
найдавніша з відомих назв Кримського півострова,
до етимологіі якої та етимології етноніма таври
виказували інтерес німецький вчений О. Ґруппе й
російські вчені І. Толстой, М. Ростовцев, Л.
Єльницький. Вирішенню цієї проблеми Е. Соломонік
присвятила статтю “Таври і Тавріка: (Про
походження етноніма і топоніма)”. Вона відкинула
спроби своїх попередників пояснити етнонім
Ταυροι як зближення самоназви таврів з грецьким
ταυροι бики за принципом паретимології (в
“Іфігенії” Еврипіда та в “Епітомі” Аполлодора
говориться, що таври походять від скіфів, а
назвалися вони так тому, що колись Осіріс запряг
биків і зорав ними їхню землю [Грейвс 1992. С.
328]) або пов`язати його з епітетом Артеміди
Ταυροπόλα чи з міфічними таврами [Соломоник
1976. С. 47].
На думку Е.
Соломонік, етнонім Ταυροι і хоронім Ταυρική слід
виводити з ороніма *Ταυρος, котрий був
перенесений на Кримські гори античними
письменниками з Малої Азії (Ταυρος Тавр -
гірське пасмо, яке тягнеться паралельно
південному узбережжю Малої Азії до Вірменії;
Doros вірменською мовою). Свідчення про
можливість такого перенесення є в античній
літературі. Античні географи вважали, що
малоазійський Тавр ділив усе на “внутрішню”
(північну), що лежить на схід від Середземного
моря, і “зовнішню” (південну), що лежить на
захід, половини; оронім Тавр вони поширили на
Кавказ, Гімалаї та гірські хребти Заходу (див.
про це також у творі “Getica” Іордана, V ст.
[Иордан 1960. С. 76]). Вважається, що оронім
Ταυρος походить від семітського терміна зі
значенням “гора” (пор. а tūr, мн. ’atwār гора,
біблійне арамейське תור тс).
01::02::03::04::::22 |
