Большой топонимический словарь Крыма
Вернуться на портал "Киммерия"

 


 

Условия формирования топонимии Крыма

В. А. Бушаков
ЛЕКСИЧНИЙ СКЛАД ІСТОРИЧНОЇ ТОПОНІМІЇ КРИМУ - Київ – 2003
Часть №3 - Предисловие (страница третья)

01::02::03::04

В 1186 татарських селах проживало татар, циган і полонеників (наприклад, в селі Буюк-Бараш Євпаторійського повіту ними були черкеси) 63684 душі проти 53616 душ татар лише чоловічої статі, що мешкали в 1783 році в селах Кримського півострова. Таким чином, за 22 роки кількість корінного татарського населення лише в селах скоротилася приблизно на 43648 душ.

Існує ще список сіл Таврійської ґубернії, залишених кримськими татарами й ногайцями, котрі еміґрували за межі Російської імперії в 1860 - 1866 роках [Х]анацкий 1867]. За шість років у пустці було залишено 278 сіл у Перекопському, 24 в Сімферопольському, 67 у Феодосійському та 196 в Євпаторійському повітах. У Північному Присивашші й Приазов`ї ногайців не залишилося зовсім. Киргизька орда ногайців, аули якої тяглися від Перекопу до Чонгарського півострова, налічувала близько 1800 душ, бо при ханові Шагін-Ґіреї їх було до 300 казанів (сімей) [“Ведомость ...”. С. 39 - 40]. Спустілі села заселялися переселенцями з російських ґуберній та іноземними колоністами. Звісно, що у спустілих селах історична мікротопонімія щезла, бо залишилася невідомою пришельцям.

В списку населених місць Таврійської ґубернії 1865 року назви сіл подано по повітах та станах; зазначено характер селища (село, хутір, колонія, слобідка), кому належить земля (казні, татарській чи російській громаді, окремому власникові), скільки в селі дворів і мешканців (окремо чоловічої та жіночої статі), місцеположення селища відносно міжміських доріг (по праву чи ліву сторону), відстань від повітового центру, наявність джерел, фонтанів, колодязів, струмків, балок, озер, річок (наведено їхні назви), розташування на березі моря. Таким чином, список, крім ойконімічного, подає також гідронімічний матеріал. В 1865 році у Криму налічувалося 1465 сільських поселень, тобто їхня кількість за вісімдесят років російського панування не змінилася, що дає підставу зробити висновок щодо природних ресурсів Кримського півострова: максимально можливу кількість міських і сільських поселень було досягнуто ще в середньовіччі.

Вельми цінним джерелом є Військова топографічна карта півострова Криму, датована 1817 роком, яку уклав ґенерал-майор Мухін. На ній нанесені всі селища, навіть ті, що були обезлюдили (вони мають позначку пуст.; біля значка живих сіл вказане число дворів), позначені гідроніми (назви ярів і річок, лише деяких, озер), деякі ороніми. Є викривлені ойконіми, але їхня правильна форма легко встановлюється за допомогою інших джерел.

На Топографічній карті Криму 1842 року, укладеній підполковником Оберґом і полковником Бєтєвим, показані не тільки живі села, а й покинуті (з позначкою разв.), наведені назви колодязів, джерел, річок, озер, курганів, гір, морських мисів. Загалом на карті налічується 1769 географічних назв. Карта вже фіксує незначну кількість російських ойконімів. Деякі тюркські топоніми спотворені.

Путівник Безчинського [Безчинский 1905] містить мапу гірського Криму на шести аркушах. На мапі позначено всі ойконіми, багато оронімів і гідронімів.

Неоціненним джерелом кримської топонімії та тюркської географічної термінології вже більше ста шістдесяти літ лишається капітальна праця академіка П. Кеппена, присвячена археологічним пам`ятникам гірського Криму [Кеппен 1837].

Унікальним за багатством гідронімічного матеріалу джерелом є монографія І. Рухлова, присвячена гідрографії гірського Криму, в якій вміщено чотири карти.

В монографії А. Крубера “Карстова область гірського Криму” описані всі відомі на той час в гірському Криму печери й шахти, наведені їхні назви, а також назви багатьох гір, скель, річок, урочищ; багато топонімів містить карта Карабі-Яйли.

Кримські топоніми вибиралися також із краєзнавчої та природознавчої літератури, виданої сімферопольським видавництвом “Таврія”.

Дослідники історії Хозарського каганату й Криму, як правило, звертаються до так званого листа хозарського царя Йосифа (див. [Артамонов 1962. С. 384; Ludwig 1982. S. 104; Плетнева 1986. С. 10; Баранов 1990. С. 54; Новосельцев 1990. С. 109 - 110; Герцен 1990. С. 137; Герцен 1993; Майко 1999]).

До нас дійшов єдиний документ, в якому хозари самі розповідають про свою державу й автентичність якого вельми сумнівна – це відповідь хозарського царя Йосифа на запитання єврея Хасдая ібн Шафрута, придворного кордовського халіфа Абдаррагмана ІІІ. Хасдай ібн Шафрут зацікавився слухами про існуючу на сході іудейську державу й послав через купців лист до хозарського царя з проханням надати йому свідчення про його царство. Лист царя Йосифа відомий в короткій і докладній редакціях. Першу видав ще в 1577 році у Стамбулі Ісаак Акріш. Копія докладної редакції була знайдена восени 1874 року сходознавцем А. Гаркаві серед рукописів, зібраних караїмським гебраїстом А. Фірковичем. Сходознавець і семітолог П. Коковцов видав обидві редакції листа Йосифа та лист Хасдая до нього давньоєврейською мовою з перекладом на російську та коментарем [Коковцов 1932].

До фальсифікованих єврейсько-хозарських документів слід також віднести так звані Київський лист хозарських євреїв (див. [Golb, Pritsak 1982. Р. 101 – 155; Новосельцев 1990. С. 216 – 219]) та Кембриджський документ Соломона Шехтера (див. [Коковцов 1932. С. XXVI - XXXVI, 113 – 123; Golb, Pritsak 1982. Р. 101 – 155; Новосельцев 1990. С. 216 –219]). Обидва документи були знайдені, кожен свого часу, в ґенізаху караїмської кенаси в Каїрі, куди вони явно потрапили з Криму.

Якщо автентичність короткої редакції листа царя Йосифа є сумнівною, то докладну редакцію деякі вчені визнають фальсифікованою (див. [Гаркави 1874. С. 78 – 153; Коковцов 1932. С. XV - XVII, 31]). Укладачем докладної редакції міг бути сам А.Фіркович, котрий доклав багато зусиль аби довести хозарське походження кримських караїмів. Коли з`явилися караїми у Криму невідомо. Археолог М. Артамонов скептично оцінює припущення щодо хозарського походження караїмів і можливість їхнього перебування у Криму в часи існування Хозарського каганату. Відсутні будь-які історичні дані, що хозари прийняли іудаїзм караїмського, а не рабиністського напряму. Вперше про караїмів у Криму згадує на початку XV ст. Йоганн Шільтберґер у своєму описі Кафи [Артамонов 1969. C. 447]. А. Гаркаві вважав, що караїми поселилися на півострові разом з кримчаками, котрі є східними рабиністами, “невдовзі після завоювання монголами (в 30-х рр. ХІІІ ст.), якщо не одночасно з останніми”, оскільки найстаріші надгробки на караїмському кладовищі міста Чуфут-Кале датовані ХІІІ століттям [Гаркави 1895. С. 430].

01::02::03::04

на верх страницы::Лексический состав топонимии Крыма статьи №№1-5::на главную


 
Поиск по алфавиту
А Б В Г Д
ЕЁ Ж З ИЙ К
Л М Н О П
Р С Т У Ф
Х Ц Ч Ш Щ
ЪЬ Ы Э Ю Я

 
Форма поиска топонимов
Словарик значений слов
Дополнительные материалы
Заметки по топонимике
Происхождение названий
Феномены топонимов
Топонимические тайны
Теоретические основы
Условия формирования
Лексика топонимов Крыма
Словотворный анализ слов
Топонимический полуостров
Взаимодействие культур
Топомика Крыма (статьи)
Топонимические прогулки - 1
Топонимические прогулки - 2
Топонимические прогулки - 3
Топонимические легенды
Библиографический список
 



Достопримечательности Крыма
-неизвестное об известном-

Судакская крепость в Судаке

Пещерные города Крыма - Эски-Кермен

Чёрное море природа рыбы птицы

 


Вернуться на портал "Киммерия"

© KWD 2002-2017 (при использовании материалов активная ссылка на сайт обязательна)
Администратор сайта - kimmeria@kimmeria.com

Яндекс цитирования