Большой топонимический словарь Крыма
Вернуться на портал "Киммерия"

 


 

Условия формирования топонимии Крыма

В. А. Бушаков
ЛЕКСИЧНИЙ СКЛАД ІСТОРИЧНОЇ ТОПОНІМІЇ КРИМУ - Київ – 2003
Часть №3 - Предисловие (страница вторая)

01::02::03::04

Кожна лексема ілюструється відповідними кримськими топонімами, поданими в українському написанні, з позначками, які вказують на їхнє відношення:

  • до оронімії (г. – гора, ск. – скеля, узв. – узвишшя, кур. – курган, м. – мис, б. – балка, ущ. – ущелина, ур. – урочище, печ. – печера),
  • гідронімії (р. – ріка, дж. – джерело, оз. – озеро та інші),
  • ойконімії (с. – село або селище),
  • антропоніми мають позначки антр. – антропонім або ім`я чол. чи ім`я жін.,
  • родоплемінні терміни – позначки етн. – етнонім чи ген. – генонім.

В деяких випадках, якщо це доцільно, вказується місцезнаходження наведених топонімів. В словникових статтях по можливості подаються етимологія та відсилання до синонімів, антонімів та іншомовних, відповідно грецьких чи тюркських, аналогів лексем.

Існує широке коло писемних джерел топонімії Кримського півострова: списки населених пунктів, географічні мапи, архівні документи з межування землі, ханські ярлики, праці мандрівників і дослідників природи Криму, туристичні путівники, краєзнавча література.

Найдавніші відомості з історії та географії Криму містяться у творах античних грецьких та римських авторів:

  • “Історія” [Кн. IV, § 3, 12, 20, 28, 55, 90, 100, 103] Геродота (бл. 484 - 425 роки до н.е.);
  • “Історія природи” [Кн. IV] Плінія Старшого (23 - 79 роки н.е.);
  • “Порадник із географії” [Кн. ІІІ, гл. V. Положення європейської Сарматії] Клавдія Птолемея (бл. 90 - 168 роки н.е.);
  • “Про положення землі” [Кн. ІІ, гл. 1] Помпонія Мелли (І ст. н.е.) (див. [Агбунов 1987; Доватур, Каллистов, Шишова 1985;
  • Известия древних писателей ... 1893 – 1900; Скржинская 1997, 1986, 1991]).
  • Енциклопедичний довідник ойконімів Причорномор`я античної доби [Качарава, Квирквелия 1991].

Унікальні відомості з історії, географії та топоніміки середньовічної Тавріки містять твір Прокопія з Кесарії “Про споруди” [ІІІ, 4, 7, 10 - 16] (500 рік) і трактат “Про управління імперією” візантійського імператора Константина Порфірогенета (Х ст.). Назви південнобережних селищ і деяких місцевостей Криму містяться в ґенуезьких документах та в церковних грамотах [Бертье-Делагард 1914, 1920].

Незначну кількість топонімів можна знайти в опублікованих ярликах кримських ханів [Березин 1861; Григорьев 1844], котрі містять імена людей, яким хан надавав різні пільги та землю й колодязі у користування, назви селищ, урочищ або доріг, з якими дарована ханом земля межувала з півдня, півночі, сходу та заходу. Назви згаданих в ярликах селищ походять, як правило, від антропонімів або етнонімів, деякі від географічних термінів: Камиш-Бурунджук, Янґи-Сала, Кабак-Таш, Тімур-Убалик, Кизил-Яр, Ай-Ренґ-Юрти (кт burun мис, sala село, taş камінь, скеля, oba курган, могила, yar яр, yurt дім, володіння, місце мешкання, земля). Деякі зі згаданих в ярликах, датованих серединою і третьою чвертю XVI ст., топонімів проіснували до ХХ століття.

Багато кримських топонімів навів і пояснив у своїй знаменитій “Книзі подорожі” турецький мандрівник XVII ст. Евлія Челебі.

Немає сумнівів, що розвинена тюркська топонімічна система в тому вигляді, який вона мала перед втратою Кримським ханством незалежності, сформувалася невдовзі після масового поселення у Криму золотоординських тюрко-монгольських племен. Говорячи про збереження топонімічної системи, маю на увазі не лише макротопоніми, а й принципи номінації географічних об`єктів та апелятивну лексику, що формує топонімію. Звісно, що натомість одних топонімів з`являлися інші. Так, ойконіми втрачалися зі зникненням селищ, внаслідок злиття колись окремих сіл в одне залишалося у вжитку одне з двох чи трьох альтернативних імен, виникали нові імена старих поселень та з`являлися нові поселення зі своїми назвами. Але система продовжувала існувати й розвиватися, доки не була знищена в результаті насильницької депортації з Криму її творця й носія – кримськотатарського народу, представники якого іменують себе qırımlı, тобто “кримець”.

Численні кримські топоніми потрапили в акти, котрі засвідчували право на володіння та наслідування землі, оформляли її купівлю й межування, та в судові позови. Такі документи зберігалися в архівах, і саме їх використали у своїх наукових працях Ф. Лашков [Лашков 1890, 1897] та А. Маркевич [Маркевич 1928]. Ці праці надають цінний матеріал для топонімічних досліджень.

Цінними джерелами топонімії є списки кримських селищ. Перший такий список був укладений 1783 року (див. нижче). Він налічує 1474 села, назви котрих подано по 44 кадиликах, на які поділялися шість каймакамств. Таким був судово-територіальний поділ Кримського ханства перед втратою самостійності. В одному селі в середньому налічувалося десять дворів. Багато назв у списку дуже спотворено, і встановити їх правильне написання можна лише за іншими списками чи картами. Локалізувавши за допомогою карт селища кожного кадилика, можна виявити приблизні кордони кадиликів і каймакамств.

Список кримських селищ від 1805 року [Из дела ...] подає їхні назви по повітах і волостях. В ньому показано, скільки душ окремо чоловічої та жіночої статі татар, циган, полонеників (ясир) і російських поселенців мешкають в кожному селі. Зазначено, кому належить земля: селянам, казні, мечеті або поміщику. Наводиться імперське військове чи чиновницьке звання власника або його дворянський (бей, мурза, граф) чи духовний (кадій, казі-ескер, мула, муфтій) титул.

На 9 жовтня 1805 року в Сімферопольському повіті вже існувало 6 російських селищ: Манґуш (тут мешкали й татари), Підгородня, Курци, Петербурзькі Мазанки, Зуя та Бія-Сала,- в яких жили відставні та збіглі солдати, вільноопреділені, молдовани, грузини, греки, болгари, угорці й поляки. В селі Аутка, крім татар, було 25 дворів кримських греків, яким Катерина ІІ була дозволила повернутися в рідне село з Північного Приазов`я. У Феодосійському повіті були російські села Сали та Ізюмівка, в яких мешкали військові поселенці. В селі Керменчік жили чиновники грецького батальйону, а колись воно належало урумам, котрі переселилися до Північного Приазов`я. В Євпаторійському повіті таємному раднику Попову належали села Шамах, Степанівка і Караджа, в котрих мешкали ногайці, що були поміщицькими кріпаками, та Володимирівка з кріпаками-росіянами. У зруйнованому селі Шейхлар, що належало графу Войновичу, жили шестеро вільних греків. В селах Ханин-Елі та Насир, власником яких був віце-ґубернатор Шостак, мешкали ногаї.

01::02::03::04

на верх страницы::Лексический состав топонимии Крыма статьи №№1-5::на главную


 
Поиск по алфавиту
А Б В Г Д
ЕЁ Ж З ИЙ К
Л М Н О П
Р С Т У Ф
Х Ц Ч Ш Щ
ЪЬ Ы Э Ю Я

 
Форма поиска топонимов
Словарик значений слов
Дополнительные материалы
Заметки по топонимике
Происхождение названий
Феномены топонимов
Топонимические тайны
Теоретические основы
Условия формирования
Лексика топонимов Крыма
Словотворный анализ слов
Топонимический полуостров
Взаимодействие культур
Топомика Крыма (статьи)
Топонимические прогулки - 1
Топонимические прогулки - 2
Топонимические прогулки - 3
Топонимические легенды
Библиографический список
 



Достопримечательности Крыма
-неизвестное об известном-

Судакская крепость в Судаке

Пещерные города Крыма - Эски-Кермен

Чёрное море природа рыбы птицы

 


Вернуться на портал "Киммерия"

© KWD 2002-2017 (при использовании материалов активная ссылка на сайт обязательна)
Администратор сайта - kimmeria@kimmeria.com

Яндекс цитирования